Останніми десятиріччями технології гайнули так далеко, що зараз нанести будь який принт на одяг чи предмет домашнього побуту не проблема. А сто років тому прикрасити візерунком просту домоткану тканину було не так то просто. Займалися цим спеціальні майстри – вибійщики. Про цей зникаючий промисел, який на початку ХХ століття в Новомосковському повіті ще зберігався в селах Гупалівка та Бабайківка, розповів краєзнавець Ігор Лисенко.
На світлинах, які він опублікував у ФБ групі «Рідна Новостепанівка (Цікавинки з історії Новомосковського краю)», якраз закарбований такий майстер у Гупалівці під час роботи.
-Вибійщики працювали вдома, а також їздили по ярмаркам та ходили по селам в пошуках роботи, пропонуючи господиням нанесення візерунків на домоткане полотно за досить помірну плату.
Влітку свою роботу вони виконували просто неба.
Спеціальну подушку просочували синьою олійною фарбою, до якої притискалась різьблена сторона спеціальної дошки, а потім цю дошку акуратно прикладали вже до тканини, постукуючи по ній кулаком або колотушкою — чокмарем, від чого на полотні з’являвся відбиток.
Дошки для роботи виготовляли самі вибійщики, а візерунки вирізались з обох боків. Досить поширеними були кілька популярних візерунків, а саме — «полосатка», «горошок» та «квітчатка».
Після вибійки домоткане полотно використовували для виготовлення штанів, спідниць та наволочок на подушки.
-розповів краєзнавець.
З розвитком мануфактури почали з’являтися готові тканини з візерунками, і промисел зник. А через століття знову з’явився, тільки на іншому технологічному рівні.
